Скасування відмови ТЦК у відстрочці брату загиблого військовослужбовця: перемога у Вінницькому суді

📌 ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД (09.01.2026, справа №120/14467/25) частково задовольнив позов щодо скасування рішення комісії ТЦК про відмову у продовженні відстрочки від мобілізації особі, рідний брат якої загинув під час проходження військової служби.

Суд встановив, що позивач є повнорідним братом військовослужбовця, який під час виконання обов’язків військової служби в зоні бойових дій отримав тяжкі поранення, після чого тривалий час проходив безперервне лікування, однак згодом помер під час проходження військової служби.

Підставою для скасування ТЦК раніше наданої відстрочки стало посилання на висновок РВЛК, відповідно до якого захворювання, що призвело до смерті військовослужбовця, було визначене як таке, що пов’язане з проходженням військової служби. Саме на цій підставі комісія дійшла висновку про відсутність у позивача права на подальшу відстрочку.

Однак суд наголосив, що пункт 4 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не ставить право на відстрочку в залежність виключно від того, чи настала смерть безпосередньо внаслідок бойового ураження. Визначальним є те, що близький родич загинув або помер під час проходження військової служби у період дії воєнного стану та в контексті заходів із забезпечення національної безпеки і оборони.

Суд врахував, що:

▪️ брат позивача безпосередньо брав участь у бойових діях;

▪️ отримав тяжкі поранення під час виконання обов’язків військової служби;

▪️ проходив тривале лікування після бойової травми;

▪️ факт смерті під час проходження військової служби підтверджений належними документами;

▪️ висновок РВЛК про зв’язок захворювання зі службою не спростовує права позивача на відстрочку.

Важливим висновком суду стало те, що ТЦК не має повноважень звужувати зміст гарантованого законом права на відстрочку шляхом формального тлумачення причин смерті військовослужбовця, якщо сам факт смерті під час проходження служби підтверджений належними доказами.

Результат справи:

• визнано протиправним та скасовано рішення комісії ТЦК про відмову у продовженні відстрочки;
• ТЦК зобов’язано повторно розглянути документи позивача щодо надання (продовження) відстрочки;
• комісію зобов’язано прийняти нове рішення з урахуванням висновків суду;
• на користь позивача стягнуто 968,96 грн судового збору.

Справу супроводжувало Адвокатське бюро Дмитришиної Тетяни.

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

09 січня 2026 р. Справа № 120/14467/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у місті Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

15.10.2025 через підсистему “Електронний суд” до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Дмитришиної Т.І., подана від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі ? ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що до 12.09.2025 позивачу була надана відстрочка від призову на військову службу на підставі п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, у зв`язку із загибеллю 15.11.2023 його рідного брата ОСОБА_2 під час проходження військової служби. Однак рішенням комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 , оформленим протоколом № 34 від 12.09.2025, зазначену відстрочку було скасовано з мотивів, викладених у протоколі 11 РВЛК № 2091 від 23.07.2024, відповідно до якого захворювання загиблого ОСОБА_2 визначено як “пов`язане з проходженням військової служби”.

Позивач з вказаним рішенням відповідача не погоджується, вважає його протиправним, а тому за захистом своїх прав та інтересів вирішив звернутися до суду.

Ухвалою суду від 20.10.2025 відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У встановлений судом строк відповідач відзиву на позовну заяву не подав, хоча отримав копію ухвали про відкриття провадження у справі через електронний кабінет в підсистемі “Електронний суд” 21.10.2025, що підтверджується документально.

Відтак, беручи до уваги положення ч. 6 ст. 162 КАС України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оцінивши наведені позивачем доводи на підтримку заявлених позовних вимог та надані ним докази, суд встановив, що ОСОБА_1 є повнорідним братом ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 .

Солдат ОСОБА_2 проходив військову службу у складі військової частини НОМЕР_3 та безпосередньо брав участь у бойових діях із захисту Батьківщини в умовах збройної агресії російської федерації проти України, зокрема на території Запорізької області.

11.07.2023 під час виконання обов`язків військової служби за обставин безпосередньої участі у бойових діях ОСОБА_2 отримав тяжкі поранення, а саме мінно-вибухову травму правого передпліччя та кисті з ураженням серединного та ліктьового нервів, повним пересіченням ліктьової артерії, множинні поранення передньої черевної стінки, множинні уламкові поранення обох стегон, а також проникаюче склеральне поранення з випадінням внутрішніх оболонок та травматичну катаракту лівого ока.

Зазначені обставини підтверджуються довідкою про обставини травми № 2408 від 14.09.2023, виданою військовою частиною НОМЕР_3 .

У зв`язку з отриманими пораненнями ОСОБА_2 з 11.07.2023 проходив тривале та безперервне стаціонарне лікування у закладах охорони здоров`я, зокрема у КНП “Запорізька обласна клінічна лікарня” Запорізької обласної ради, КНП “Дніпропетровська обласна клінічна офтальмологічна лікарня”, а також у Військово-медичному клінічному центрі Центрального регіону України, де йому неодноразово проводилися хірургічні втручання, у тому числі з приводу вогнепальних та осколкових поранень, ушкодження артерій, органів зору та слуху.

Згідно з довідкою ВЛК № 1264 від 26.09.2023 ОСОБА_2 було встановлено діагнози, що є наслідком вибухової травми, отриманої 11.07.2023, та визначено причинний зв`язок захворювань і травм із захистом Батьківщини. При цьому зазначено, що отримані поранення належать до категорії тяжких відповідно до Класифікатора розподілу травм за ступенем тяжкості, затвердженого наказом МОЗ України № 370 від 04.07.2007.

За станом здоров`я ОСОБА_2 було надано відпустку для лікування з 01.10.2023 по 30.10.2023. Разом з тим, відповідно до консультаційного висновку спеціаліста КНП “Запорізька обласна клінічна лікарня” від 02.11.2023, після закінчення відпустки його стан здоров`я залишався незадовільним та потребував подальшого хірургічного лікування, зокрема оперативного втручання з приводу травматичного розриву барабанної перетинки та викривлення носової перегородки.

Втім, як видно з матеріалів справи, відпустка ОСОБА_2 надана не була і він продовжував перебувати у розташуванні військової частини без вирішення питання щодо подальшої придатності до військової служби за станом здоров`я.

ІНФОРМАЦІЯ_4 солдат ОСОБА_2 помер, що підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть № 7756 від 16.11.2023 та свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 від 24.11.2023.

Сповіщенням сім`ї № 4772 від 17.11.2023 матір позивача було повідомлено про те, що солдат ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 в місці розташування підрозділу під час проходження військової служби.

Згідно з Витягом з протоколу засідання штатної військово-лікарської комісії 11 Регіональної військово-лікарської комісії № 2091 від 23.07.2024 встановлено, що захворювання, яке призвело до смерті солдата ОСОБА_2 , а саме гостра легенево-серцева недостатність на тлі двобічної полісегментарної пневмонії, пов`язане з проходженням ним військової служби, а причина смерті визнана такою, що ТАК, пов`язана з проходженням військової служби.

Крім того, судом встановлено, що до 12.09.2025 позивачу була надана відстрочка від призову на військову службу на підставі п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, а саме у зв`язку із загибеллю його рідного брата ОСОБА_2 15.11.2023 під час проходження військової служби.

Рішенням комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 , оформленим протоколом № 34 від 12.09.2025, зазначену відстрочку скасовано з мотивів, викладених у протоколі 11 РВЛК № 2091 від 23.07.2024, відповідно до якого захворювання загиблого ОСОБА_2 є таким, що пов`язане з проходженням військової служби.

Зазначене рішення відповідача стало предметом оскарження за цим позовом.

Вирішуючи справу, суд керується такими мотивами.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII “Про військовий обов`язок і військову службу” (далі ? Закон № 2232-ХІІ).

Згідно з ч.ч. 1, 2 статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі ? Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє дотепер.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі ? підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від 21.10.1993 № 3543-XII “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” (далі ? Закон № 3543-XII в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Водночас підстави відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації передбачені статтею 23 Закону № 3543-XII.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону № 3543-ХІІ (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки (ч. 7 ст. 23 Закону № 3543-ХІІ).

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі ? Порядок № 560 у редакції, чинній на момент подання заяви про відстрочку та винесення спірного рішення), який, серед іншого, визначає процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення;

Відповідно до пунктів 56-58 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”.

Для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:

голова комісії, керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);

члени комісії, представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації зобов`язані оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язаним працівникам (державним службовцям), які заброньовані у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, на території відповідальності якого вони розміщуються. До відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки подаються документи, зазначені у переліку згідно з додатком 5.

Згідно з пунктом 60 Порядку № 560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації надається на строк дії відповідних законних підстав, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України.

Згідно з Додатком 5 Порядку військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, визначених п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, подається наступний перелік документів: документи, що підтверджують родинні зв`язки (у тому числі посвідчення члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України або посвідчення члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни, в якому проставляється відмітка про норму Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, на підставі якої особі надано статус, або витяг із Єдиного державного реєстру ветеранів війни), витяг із Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, документи, які підтверджують факт загибелі (смерті) під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях або забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану (у тому числі сповіщення або копія акта службового розслідування, або витяг із наказу про виключення із списків особового складу (із зазначенням підстави).

Так, підставою для відмови у продовженні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації став висновок, викладений у протоколі 11 РВЛК № 2091 від 23.07.2024, згідно з яким захворювання загиблого ОСОБА_2 визначено як “пов`язане з проходженням військової служби”.

Відтак ключовим питанням у межах спірної ситуації є те, чи підтверджують надані позивачем документи факт загибелі (смерті) його рідного брата ОСОБА_2 під час проходження військової служби в умовах дії воєнного стану та безпосередньої участі у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, що є самостійною та достатньою підставою для надання відстрочки від призову відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону № 3543-ХІІ.

В цьому контексті суд враховує, що норми п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону № 3543-ХІІ не пов`язують право на відстрочку виключно з причиною смерті військовослужбовця у вигляді безпосереднього бойового ураження, а визначальним є сам факт загибелі (смерті) близького родича під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України в умовах дії воєнного стану.

Як встановлено судом, солдат ОСОБА_2 проходив військову службу у складі військової частини НОМЕР_3 , безпосередньо брав участь у бойових діях, отримав тяжкі поранення саме під час виконання обов`язків військової служби в зоні бойових дій, після чого тривалий час перебував на безперервному стаціонарному лікуванні. Факт його смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 під час проходження військової служби підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть, свідоцтвом про смерть та сповіщенням сім`ї, яким матір позивача повідомлено про смерть сина в місці розташування підрозділу під час служби.

Висновок 11 РВЛК № 2091 від 23.07.2024, яким встановлено, що захворювання, яке призвело до смерті солдата ОСОБА_2 пов`язане з проходженням військової служби, жодним чином не спростовує факту його смерті саме під час проходження військової служби в умовах воєнного стану та участі у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони держави. Навпаки, зазначений висновок підтверджує наявність причинного зв`язку між проходженням військової служби та обставинами смерті військовослужбовця.

Суд також враховує, що ані Закон № 3543-ХІІ, ані Порядок № 560 не містять положень, які б надавали територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки право переоцінювати обставини загибелі військовослужбовця або звужувати зміст і обсяг гарантованого законом права на відстрочку шляхом формального тлумачення причин смерті. Вимоги закону зводяться до підтвердження факту загибелі (смерті) близького родича під час проходження військової служби у період дії воєнного стану, що у цій справі належним чином підтверджено сукупністю письмових доказів.

Отже, суд доходить висновку, що надані позивачем документи підтверджують факт смерті його рідного брата ОСОБА_2 під час проходження військової служби в умовах збройної агресії російської федерації проти України, що свідчить про наявність у позивача права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону № 3543-ХІІ.

Ураховуючи вищевикладене, адміністративний позов ОСОБА_1 в частині скасування оскаржуваного рішення відповідача, оформленого протоколом № 34 від 12.09.2025, підлягає задоволенню.

Згідно з пп. 5.1. п. 5 Рішення Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012 Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у ч. 3 ст. 129 цієї Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, як наголосив Конституційний Суд України в абзаці 1 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 02 листопада 2011 року № 13-рп/2011, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист.

Відповідно до висновків Європейського суду з прав людини у рішенні від 18 липня 2006 року у справі “Проніна проти України”, заява № 63566/00, п. 25, суд зобов`язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент в цілях виконання зобов`язання за п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.

За результатами розгляду справи, в межах предмету позову та на основі наявних у справі доказів суд доходить висновку, що відповідач неналежно розглянув документи позивача щодо продовження відстрочки від призову на військову службу на підставі п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” та прийняв передчасне і протиправне рішення, яким відмовив позивачу у реалізації такого права.

Частиною четвертою статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача-суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, у зв`язку із скасуванням оскаржуваного рішення, процедура розгляду питання про надання позивачу відстрочки вважається незакінченою і відповідач, реалізуючи свої повноваження на підставі законодавства, повинен повторно розглянути документи позивача та прийняти обґрунтоване рішення по суті питання з урахуванням висновків суду.

В силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до положень ст.ст. 9, 90 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до п. 29 рішення ЄСПЛ у справі “Ruiz Torija v. Spain” від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Також суд враховує Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому зазначений Висновок акцентує увагу на тому, що згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а, крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Перевіривши обґрунтованість основних доводів позивача, беручи до уваги неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до переконання, що адміністративний позов ОСОБА_1 слід задовольнити частково, обравши належний спосіб захисту його порушених прав у спірних правовідносинах, з урахуванням встановлених у справі обставин.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, судові витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 968,96 грн стягуються на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Водночас суд вважає, що позивач має право на відшкодування всієї суми судового збору, адже, незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивача внаслідок неправомірних рішень та дій суб`єкта владних повноважень, тоді як прийняття судом рішення про часткове задоволення позову пов`язується зі способом захисту порушених прав позивача.

Крім того, у даному випадку розмір компенсації судових витрат необхідно визначати виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог немайнового характеру. Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 620/1116/20.

Керуючись ст.ст. 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене у формі протоколу № 34 від 12.09.2025, про відмову у продовженні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 .

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_5 в особі Комісії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом за результатами розгляду цієї справи, повторно розглянути наявні у відповідача документи щодо ОСОБА_1 для вирішення питання про надання (продовження) йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, відповідно до пункту 4 частини 3 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, та прийняти за результатами такого розгляду відповідне рішення.

В решті позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 09.01.2026.

Суддя Сало Павло Ігорович