Скасування відмови ТЦК у відстрочці: рішення Вінницького суду у справі №120/4536/25

24 вересня 2025 року Вінницький окружний адміністративний суд у справі №120/4536/25 задовольнив позов про скасування рішення комісії ТЦК щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Підставою для звернення до суду стало те, що комісія ТЦК відмовила позивачу у наданні відстрочки на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”. Позивач обґрунтовував своє право тим, що має матір з інвалідністю ІІ групи та фактично здійснює її утримання і догляд.

 

До заяви про надання відстрочки були долучені всі необхідні документи: паспорт, військово-обліковий документ, свідоцтва про народження, документи про інвалідність матері, документи про розірвання шлюбу, заява матері про обрання саме позивача особою, яка здійснює догляд та утримання.

Однак комісія ТЦК відмовила у наданні відстрочки, мотивуючи це тим, що у матері позивача є дочка, яка не є військовозобов’язаною, а отже, на думку відповідача, саме вона повинна виконувати обов’язок щодо утримання матері.

Суд не погодився з такою позицією. У рішенні зазначено, що формальний підхід до тлумачення закону є неприпустимим. Суд звернув увагу, що обов’язок утримання не зводиться виключно до матеріальної допомоги. Якщо особа має інвалідність І або ІІ групи, це часто означає необхідність фактичного догляду, постійної присутності та реальної допомоги у повсякденному житті.

Суд також встановив, що сестра позивача хоча формально є невійськовозобов’язаною особою, однак фактично проживає на території країни-агресора та не здійснює догляд за матір’ю. Натомість саме позивач реально забезпечує необхідну підтримку.

Окремо суд врахував, що ТЦК вже двічі надавав позивачу відстрочку на цій самій правовій підставі, що створило для нього законні очікування та підпадає під захист принципу правової визначеності.

Суд послався на принципи:

• верховенства права;
• правової визначеності;
• законних очікувань;
• ефективного судового захисту.

У результаті суд дійшов висновку, що рішення комісії ТЦК про відмову є необґрунтованим та протиправним.

Результат розгляду справи:

• визнано протиправним та скасовано рішення комісії ТЦК, оформлене протоколом №10 від 21.03.2025;
• зобов’язано повторно розглянути заяву про надання відстрочки;
• стягнуто на користь позивача судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Це рішення є важливим прикладом того, що відмова у відстрочці не може ґрунтуватися лише на формальній наявності іншого родича без оцінки того, чи здійснює така особа реальний догляд та чи може фактично виконувати відповідний обов’язок.

Інтереси позивача у справі представляло Адвокатське бюро Дмитришиної Тетяни.

Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

24 вересня 2025 року

Справа № 120/4536/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленого протоколом комісії №10 від 21.03.2025 року, про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Ухвалою від 10.04.2025 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Скориставшись своїм процесуальним правом відповідач подав відзив, у якому проти задоволення позову заперечує. По суті позову відповідач, зокрема, вказав, що у ОСОБА_2 є донька, яка не є військовозобов`язаною, тому має обов`язок здійснювати догляд за матір`ю в силу ст. 172, 202 Сімейного кодексу України. Вона не є особою з інвалідністю, не потребує постійного догляду, не перебуває під арештом, не відбуває покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив та сторонами підтверджено, що 05.02.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”.

До заяви про надання відстрочки позивачем було додано такі документи: копія паспорта громадянина України № НОМЕР_1 ; витяг з реєстру територіальної громади; копія військово-облікового документу №130220240693101500042; копія свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 ; копія свідоцтва про народження серія НОМЕР_3 ; копія довідки до акту огляду МСЕК ОСОБА_2 серія 12 ЛАГ №690386; заява ОСОБА_2 ; копія паспорту громадянина України НОМЕР_4 ; копія свідоцтва про розірвання шлюбу серія НОМЕР_5 ; копія паспорта ОСОБА_3 НОМЕР_6 .

За результатами розгляду поданих документів позивачу протоколом від №10 від 21.03.2025 Комісія ухвалила рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та повідомлено, що позивач підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах.

В якості причин відмови вказано на наявність іншої особи, яка не є військовозобов`язаною та відповідно до закону зобов`язана утримувати ОСОБА_2 .

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні” у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану” введено в Україні воєнний стан, який наразі триває.

Указом Президента України від 24.02.2022 р.,№69/2022 оголошено загальну мобілізацію.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі – підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлено Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі – Закон № 3543-XII, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі статтею 1 Закону № 3543-XII мобілізація – комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту – на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Статтею 23 Закону № 3543-XII визначені категорії громадян, для яких встановлена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю.

Перелік необхідних документів, які підтверджують право на відстрочку військовозобов`язаного, передбачено Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560.

Так, для підтвердження права на відстрочку за пунктом 13 частиною 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», військовозобов`язані подають наступні документи:

для батьків військовозобов`язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи або батьків дружини (чоловіка) військовозобов`язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи – один із таких документів, що підтверджує інвалідність: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю, в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики; заява за формою згідно з додатком 15 (у разі потреби) із зазначенням прізвища, ім`я та по батькові (за наявності) особи, яку вона обирає для здійснення свого утримання;

для військовозобов`язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи, – документи, що підтверджують родинні зв`язки (свідоцтво про народження);

для військовозобов`язаного, який має одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, – документи, що підтверджують родинні зв`язки (свідоцтво про народження дружини (чоловіка) та свідоцтво про шлюб);

для військовозобов`язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, – один із таких документів, що підтверджує неможливість інших осіб, які не є військовозобов`язаними та зобов`язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, або документ, що підтверджує перебування під арештом (крім домашнього арешту), або відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.

За обставин справи позивач звернувся до відповідача з заявою про надання йому відстрочки від призову під час мобілізації з причин того, що він має матір з інвалідністю ІІ групи, яка потребує стороннього догляду та знаходиться на утриманні позивача.

До заяви позивач долучив всі необхідні документи для підтвердження наведених обставин.

Спірним рішенням позивачу відмовлено у наданні відстрочки від призову під час мобілізації, у зв`язку з наявністю іншої особи, яка не є військовозобов`язаною та відповідно до закону зобов`язана утримувати ОСОБА_2 .

Оцінюючи спірне рішення суд зазначає, що ОСОБА_2 має встановлену ІІ групи інвалідності, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною комісією серії 12ААГ №690386 від 06.05.2024 року.

Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 розірвано, що підтверджується відповідним свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_5 від 14.06.1996.

Також, ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , що підтверджується відповідними свідоцтвами про народження.

Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу із зазначенням відомостей про другого з подружжя №00031915638 від 31.07.2021 року ОСОБА_5 під час реєстрації шлюбу змінила своє прізвище на « ОСОБА_6 ».

Заочним рішенням від 30.06.2010 року Хмільницьким міськрайонним судом Вінницької області було розірвано шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , укладений 06.04.2005 року Качанівською сільською радою Хмільницького району Вінницької області, зареєстрований за №8.

Згідно зі свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_7 від 22.06.2022 року шлюб між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 було розірвано 21.06.2022 року.

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_8 від 06.07.2022 року між ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , укладено шлюб 06.07.2022 року, про що зроблено запис №120229110000600124009.

Після укладення шлюбу ОСОБА_12 змінила прізвище на « ОСОБА_13 ».

З паспорта громадянина російської федерації № НОМЕР_6 встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , від 21.12.2022 року.

Згідно з ст. 201 СК України, повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Відповідно до частини першої статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Статтею 203 СК України дочка, син крім сплати аліментів зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.

Статтею 47 Закону України “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні” визначено, що діти зобов`язані піклуватися про батьків похилого віку, подавати їм допомогу і підтримку, в разі необхідності здійснювати догляд за ними.

Відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_2 26.03.2025 року звернулась до відповідача із заявою, у якій вказала, що є особою з інвалідністю ІІ групи та обирає ОСОБА_1 , особою, який здійснює за нею сторонній догляд та утримання.

Водночас сестра позивача є невійськовозобов`язаною особою, ну яку покладено обов`язок утримувати батька.

Водночас, як зазначено вище, сестра позивача ОСОБА_3 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , від 21.12.2022 року.

Суд зауважує, що здійснювати утримання за батьками це надання виключно матеріальної допомоги, в той час як особа з інвалідністю І чи ІІ групи потребує догляду, який, зокрема вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.

Крім цього, згідно доводів представника позивача реально здійснювати утримання та догляд за матір`ю може лише позивача, оскільки дочка проживає на території країни-агресора та нею не виявлено бажання повертатися в Україну та здійснювати догляд за матір`ю.

Більше того, судом враховано, що відповідно довідок №7273 від 09.08.2024 та №10172 від 15.11.2024, ІНФОРМАЦІЯ_4 двічі була надана ОСОБА_1 відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (здійснює постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи).

У своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).

Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі “Kopecky проти Словаччини” від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).

Застосування судом принципу верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ є вимогою частини другої статті 6 КАС України.

Суд наголошує, що застосування закону не може зводитися до механічного формального тлумачення його норм, адже завданням адміністративного судочинства відповідно до статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів у сфері публічно-правових відносин із метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що рішення відповідача про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації порушує принципи верховенства права, справедливості та правової визначеності, а відтак підлягає визнанню протиправним і скасуванню.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Наведені вище норми узгоджуються із положеннями п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Оскільки відповідачем протиправно відмовлено в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, які є необґрунтованими, тому, виходячи з обставин цієї справи, належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно з частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість позову та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сума у розмірі 1211,20 грн.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, –

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації при ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленого протоколом комісії №10 від 21.03.2015 року, в частині відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Мультян Марина Бондівна