Невиплата 100 000 грн за поранення: суд зобов’язав військову частину здійснити виплату (справа №120/4586/25, м. Вінниця)

📌 ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД у справі №120/4586/25 від 31 жовтня 2025 року задовольнив позов військовослужбовця до військової частини Національної гвардії України щодо невиплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168.

Суть справи полягала в тому, що позивач отримав поранення 15 січня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі Запорізької області. Поранення було підтверджене відповідними документами, зокрема довідкою про обставини травми та висновком військово-лікарської комісії, як таке, що пов’язане із захистом Батьківщини.

Після поранення військовослужбовець перебував на тривалому стаціонарному лікуванні, що підтверджено медичними документами.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, а також наказу Міністерства оборони України №260, військовослужбовці, які:

• отримали поранення під час захисту Батьківщини,
• перебувають на стаціонарному лікуванні,

мають право на додаткову винагороду у розмірі до 100 000 гривень на місяць, пропорційно часу лікування.

Незважаючи на це, військова частина:

• не нарахувала,
• не виплатила відповідну винагороду,
• не надала відповіді на рапорт позивача,
• не відповіла на адвокатський запит.

Суд дійшов висновку, що такі дії (а фактично бездіяльність) є протиправними, оскільки всі передумови для виплати винагороди були наявні.

Зокрема, суд встановив:

• факт поранення, пов’язаного із захистом Батьківщини;
• факт перебування на стаціонарному лікуванні;
• наявність правової норми, яка прямо передбачає відповідну виплату.

Таким чином, суд визнав, що відповідач безпідставно не виконав обов’язок щодо нарахування та виплати додаткової винагороди.

У результаті суд:

• визнав протиправною бездіяльність військової частини;
• зобов’язав нарахувати та виплатити до 100 000 грн на місяць за період лікування;
• стягнув 2000 грн витрат на правничу допомогу.

Це рішення є важливим прикладом того, що невиплата 100 000 грн за поранення може бути оскаржена в судовому порядку, а бездіяльність військових органів визнається протиправною.

Справу супроводжувало Адвокатське бюро Дмитришиної Тетяни.

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

31 жовтня 2025 р.  Справа № 120/4586/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справ за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Позовні вимоги мотивовані протиправною бездіяльністю відповідача, що, на переконання представниці позивача, полягає у безпідставному ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168, у розмірі збільшеному до 100000 гривень, в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, за період з 09 серпня 2024 року по 12 листопада 2024 року.

Ухвалою від 14 квітня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою вставлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Копію ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі від 14 квітня 2025 року надіслано до електронного кабінету відповідача 14 квітня 2025 року о 19 год. 54 хв., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Згідно з пунктом 2 частини 6 статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України днем вручення судового рішення є зокрема день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Відтак копію ухвали від 14 квітня 2025 року слід вважати врученою відповідачу.

При цьому відзив на позовну заяву від відповідача на адресу суду в строк, визначений ухвалою від 14 квітня 2025 року, не надійшов.

А відтак з урахуванням частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішив справу розглядати за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив такі обставини.

Згідно із довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 03 лютого 2024 року № 50/28/13-1305, виданої військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України, ОСОБА_1 15 січня 2024 року в ході виконання бойового завдання в районі населеного пункту Вербове Пологівського району Запорізької області в результаті удару з ПТРК по позиціям отримав поранення: “Вибухова травма. Вогнепальне осколкове сліпе поранення задньо – медіальної поверхні лівого стегна та гомілки, з деформацією шкіри, м`язів та підшкірної тканини; вогнепальне осколкове сліпе поранення задньої поверхні правої гомілки”. Поранення отримане при безпосередній участі у бойових діях та здійсненні ним заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації та яке пов`язане з виконанням обов`язків військової служби із захисту Батьківщини.

Відповідно до довідки військово – лікарської комісії Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону від 15 травня 2024 року № 479 за результатами проведеного медичного огляду ОСОБА_1 встановлено, що поранення “ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини”.

Випискою із медичної карти стаціонарного хворого № 2600, що видана Військово-медичним клінічним центром Центрального регіону від 11 листопада 2024 року, підтверджується те, що ОСОБА_1 в період з 08 квітня 2024 року по 12 листопада 2024 року перебував на стаціонарному лікуванні у комунальному некомерційному підприємстві “Вінницька обласна клінічна лікарня ім. М.І. Пирогова Вінницької обласної ради”.

10 березня 2025 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із рапортом щодо виплати додаткової грошової допомоги за час перебування на стаціонарному лікуванні з 09 серпня 2024 року, проте відповіді на такий не отримав.

19 березня 2025 року представниця позивача звернулася до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із адвокатським запитом, у якому просила надати належним чином засвідчену відповідь на рапорт ОСОБА_1 , проте відповіді від відповідача також не отримала.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.

Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII “Про військовий обов`язок і військову службу” (далі – Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Статтею 2 Закону № 2232-XII визначено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Положеннями статті 3 Закону № 2232-XII передбачено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України “Про оборону України”, інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За змістом статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

28 лютого 2022 року на виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 “Про введення воєнного стану в Україні” та № 69 “Про загальну мобілізацію” Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану” (далі – Постанова № 168).

Пунктом 1 вказаної Постанови установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Відповідно до абзацу 4 пункту 1-2 Постанови № 168 (в редакції станом на час отримання позивачем травми) до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у пункті 1, у тому числі тих, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.

Як зазначено в абзаці 4 пункту 11 розділу ХХХIV наказу Міністра оборони України № 260 від 07 червня 2018 року “Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам” (далі – Порядок № 260), у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які: у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, – за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці.

Отже, як Постановою № 168, так і Порядком № 260 унормовано, що додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень виплачується у тому числі тим військовослужбовцям, які у зв`язку з травмою чи пораненням, пов`язаними із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я у тому числі і закордонних з дня отримання такого поранення/травми, включаючи час переміщення до лікарняного закладу, зокрема з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.

Так, ОСОБА_1 15 січня 2024 року в ході виконання бойового завдання в районі населеного пункту Вербове Пологівського району Запорізької області отримав поранення: “Вибухова травма. Вогнепальне осколкове сліпе поранення задньо – медіальної поверхні лівого стегна та гомілки, з деформацією шкіри, м`язів та підшкірної тканини; вогнепальне осколкове сліпе поранення задньої поверхні правої гомілки”. Поранення отримано при безпосередній участі у бойових діях та здійсненні ним заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації та яке пов`язане з виконанням обов`язків військової служби із захисту Батьківщини.

Згідно з довідкою військово – лікарської комісії Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону від 15 травня 2024 року № 479 за результатами проведеного медичного огляду ОСОБА_1 встановлено, що отримане ним поранення пов`язане із захистом Батьківщини.

Таким чином, наявні всі передумови, необхідні для виплати позивачеві збільшеної до 100000 гривень винагороди, за період з 09 серпня 2024 року по 12 листопада 2024 року, а саме:

– пов`язаність поранення (контузії, травми, каліцтва) із захистом Батьківщини;

– факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення після отриманої тяжкої травми за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.

А відтак суд вважає, що відповідач протиправною не нарахував та не виплатив позивачеві додаткову винагороду за період перебування його на стаціонарному лікуванні з 09 серпня 2024 року по 12 листопада 2024 року.

Отже, враховуючи вищезазначене, з метою належного захисту прав позивача слід зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити нарахування та виплату позивачеві додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану” за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я у зв`язку з пораненням (травмою), пов`язаним із захистом Батьківщини, за період з 09 серпня 2024 року по 12 листопада 2024 року в розрахунку до 100 000 гривень на місяць, враховуючи фактично виплачені суми за вказаний період.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані представницею позивача, суд доходить висновку, що позовні вимоги належить задовольнити.

При вирішенні питання щодо підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 гривень суд враховує приписи статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, частиною 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Приписами частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частинами 5, 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Зі змісту вказаних норм слідує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного договору.

Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Так, між ОСОБА_1 та адвокатським бюро “Дмитришиної Тетяни” в особі адвоката Дмитришиної Тетяни Іванівни укладений договір про надання правової (правничої) допомоги, захисту та представництва від 26 лютого 2025 року № 26-1/02/25.

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 цього договору адвокат приймає на себе доручення по представництву інтересів ОСОБА_1 у Вінницькому окружному адміністративному суді, а замовник зобов`язується сплатити гонорар за дії адвоката по наданню правової допомоги, а також всі понесені адвокатом фактичні витрати, пов`язані з виконанням договору.

Сума гонорару за прийнятим дорученням 10000 гривень.

Згідно з платіжною інструкцією від 02 квітня 2025 року позивач сплатив адвокату за надані послуги 10000 гривень.

При цьому суд установив, що на виконання договору про надання правової допомоги від 26 лютого 2025 року адвокатом підготовлено та подано до суду позовну заяву.

Разом із тим матеріали справи не містять будь-яких інших документально підтверджених доказів виконання адвокатом робіт чи надання послуг.

Водночас, на переконання суду, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 10000 гривень є досить завищеними.

Так, представницею позивача надано Мельнику Є.М. професійну правничу допомогу, що полягає у підготовці та поданні до суду позовної заяви, а також направленні на адресу відповідача адвокатського запиту, а тому обсяг виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) є неспівмірним з розміром понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 гривень.

Крім того, адміністративна справа № 120/4586/25 розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, що свідчить про те, що така справа належить до справ незначної складності, що також вказує на необґрунтовано завищену вартість наданих послуг.

Встановлені обставини вказують на недостатню обґрунтованість розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 гривень, а тому слід дійти висновку, що такий розмір є досить завищеним.

На переконання суду, розмір витрат на професійну правничу допомогу підтверджено у розмірі 2000 гривень, що відповідає вимогам співмірності, розумності та справедливості.

Таким чином, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 гривень.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 134, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”, збільшеної до 100000 гривень на місяць за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я у зв`язку з пораненням (травмою), пов`язаним із захистом Батьківщини, за період з 09 серпня 2024 року по 12 листопада 2024 року включно.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану” за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я у зв`язку з пораненням (травмою), пов`язаним із захистом Батьківщини, за період з 09 серпня 2024 року по 12 листопада 2024 року в розрахунку до 100000 гривень на місяць, враховуючи фактично виплачені суми за вказаний період.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 31.10.2025

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович